52-річний корінний вінничанин Олександр Соснов (так він назвався – ред.), вже впізнавана у місті людина. Чоловік, кульгаючи на одну ногу, з паличкою, щодня просить милостиню на вулиці Грушевського, Соборній та Європейській площі.

До перехожих звертається ввічливо: «Молодой человек/девушка, извините, пожалуйста», після чого просить «пару гривен» або «купите покушать»; в чоловіків «стріляє» цигарку.

«Та він не вредний, інколи бубнить щось, може матюкнутись, але не агресивний. То він просто злиться, що йому грошей не дають», – каже продавчиня фаст-фуду на Грушевського.

«Як же він буде агресивний, якщо він тут щодня просить, ходить, як на роботу. То завтра не дадуть йому, в нього ж постійні клієнти», – зауважує молодий чоловік, почувши нашу з продавчинею розмову. – Я й сам йому через день даю пару гривень. Вітаємось навіть».

Йдемо знайомитись. Чоловік одягнений у кілька теплих светрів, спортивні штани, взутий у літні гумові капці. На запитання, чи не голодний, Олександр переходить то на українську, то на російську мови. Відповідає, що був би вдячний, якщо купимо на гривень 6 курячих сердечок.

Купуємо, а разом з сердечками беремо ще пляшку кефіру, кілька сосисок й два пиріжка. Чоловік втішений, одразу кличе вуличного чорного кота, годує його сердечками та сосискою. Потім відходить трохи в бік, починає й собі їсти.

«Кіт теж голодний. Ми тут з ним разом просимо, я з одного боку, він з іншого. Гарний, правда? Я б забрав його, але в мене своїх вдома аж четверо. Кицька ще й захворіла, око гноїться. Вчора купив їй краплі, щоб жінка не бачила, бо буде скандал робити. Добре, що взяли більше сердечок, буде ще моїм домашнім, що поїсти. Дякую вам дуже, дай вам Бог здоров’я».

52-річний корінний вінничанин Олександр Соснов (так він назвався – ред.), вже впізнавана у місті людина. Чоловік, кульгаючи на одну ногу, з паличкою, щодня просить милостиню на вулиці Грушевського, Соборній та Європейській площі.

До перехожих звертається ввічливо: «Молодой человек/девушка, извините, пожалуйста», після чого просить «пару гривен» або «купите покушать»; в чоловіків «стріляє» цигарку.

«Та він не вредний, інколи бубнить щось, може матюкнутись, але не агресивний. То він просто злиться, що йому грошей не дають», – каже продавчиня фаст-фуду на Грушевського.

«Як же він буде агресивний, якщо він тут щодня просить, ходить, як на роботу. То завтра не дадуть йому, в нього ж постійні клієнти», – зауважує молодий чоловік, почувши нашу з продавчинею розмову. – Я й сам йому через день даю пару гривень. Вітаємось навіть».

Йдемо знайомитись. Чоловік одягнений у кілька теплих светрів, спортивні штани, взутий у літні гумові капці. На запитання, чи не голодний, Олександр переходить то на українську, то на російську мови. Відповідає, що був би вдячний, якщо купимо на гривень 6 курячих сердечок.

Купуємо, а разом з сердечками беремо ще пляшку кефіру, кілька сосисок й два пиріжка. Чоловік втішений, одразу кличе вуличного чорного кота, годує його сердечками та сосискою. Потім відходить трохи в бік, починає й собі їсти.

«Кіт теж голодний. Ми тут з ним разом просимо, я з одного боку, він з іншого. Гарний, правда? Я б забрав його, але в мене своїх вдома аж четверо. Кицька ще й захворіла, око гноїться. Вчора купив їй краплі, щоб жінка не бачила, бо буде скандал робити. Добре, що взяли більше сердечок, буде ще моїм домашнім, що поїсти. Дякую вам дуже, дай вам Бог здоров’я».

Джерело