З моменту приходу Радикальної партії Олега Ляшка до Верховної Ради, парламенту довелося перетворитися на справжній дискусійний форум. Не було моменту, щоб радикали не вимагали обґрунтувати ті чи інші законопроекти, надати додаткові роз’яснення, цифри, створити компенсуючі населенню соціальні механізми. Такою була справжня, незламна опозиція, яка, звичайно ж, була незручною для влади і ще більш незручною для провладної штучної опозиції. «Батьківщина» завжди була по натурі «Фейковщиною», тому й не дивно, що український народ, борючись за свої соціальні і політичні права, дуже швидко забув про Тимошенко і її оточення, оскільки народ завжди відчував, що вся ця партія екс-прем’єра – з душком.

У чому тільки не звинувачували Радикальну партію Ляшка – і в тому, що партійці і особливо депутати не вибирають виразів, що не можна з головної трибуни Ради так просто рубати правду-матку, що не можна обривати гучні промови колег з інших партій, навіть якщо вони явно захищають корупційні інтереси. Все так. Партія Ляшко – партія незручна. Партія жорстка і часом безкомпромісна. Але партія цього і не приховує і самою своєю назвою – Радикальна партія – підкреслює, що це новий шлях української політичної боротьби, новий формат захисту інтересів виборців. Радикали – це не різні там лже-Солідарності, розбиті Фронти і вже тим більше «Батьківщини-Фейковщини». Сказано зроблено. А не як це звикли в парламенті, коли сказано мільйон разів, авось за багатошаровими промовами нічого робити і не доведеться, якось проблема позабудеться, а раз забулася – то і немає її, цієї самої проблеми, запишемо, що розсмокталася сама собою.

Радикали Ляшко – не святі, всі ми люди, як і пересічні українці, ми маємо і чесноти і вади. Але ось вже чого ніколи партія не допускала – це пристосуванства. У партії немає і не було маніакального бажання хоч тушкою, хоч опудалом, але присмоктатися до влади. Захищати інтереси виборця можна по-різному. Але принципово тут те, що не можна інтереси виборця зраджувати і продавати в обмін на тепленькі крісла і важкі портфелі. Влада не вічна і це в Радикальній партії декларували з самого її створення, а ось інтереси людей – це константа і наш маяк.

Так склалося, що сьогодні в парламенті опозиції немає. Є негласна правляча коаліція – і ця коаліція жахлива – є якісь спроби на тлі цієї коаліції зіграти роль опозиції, не стаючи при цьому противником і опонентом поганою влади. Сьогодні таку роль – і нашим і вашим – виконує «Батьківщина». Партія Тимошенко, провалившись зі своєю кандидаткою на президентських виборах, що почала робити? Правильно, пристосовуватися. Міняти забарвлення, як хамелеон. У партії був кандидат зі своєю програмою, але як тільки він пролетів, як фанера над Троєщиною, так відразу запал боротьби і пропав. Тимошенко віддала між першим і другим туром президентських виборів стільки компліментів Зеленському, що було навіть незрозуміло, чого вона взагалі в вибори вплуталася, якщо Володимир Олександрович такий прегарний і чудовий. Відразу б підтримувала Зе-кандидата і не морочила людям голови. Але «Батьківщина», яка бажає влади просто заради влади, розтікалася єлеєм з далеким прицілом. За всіма компліментами Зеленському (хоча той на момент участі у виборах не був політиком, тобто не показав взагалі на державному терені нічого і таких авансів не заслуговував) незмінно йшов меседж, що Тимошенко очолить новий уряд України, питання це вирішене і чи не всім світом підтриманий. Вибори президента закінчилися, Зеленський переміг, Верховну Раду розпустив, але союзом з пристосуванцями погребував. Тимошенко не отримала пост прем’єра, хоча дуже жадала в Кабмін повернутися. Фактично всю парламентську агітаційну кампанію «Батьківщина» вела під гаслом, що у Зе-партії союз може бути тільки з нею і взагалі вона в цьому союзі буде слухняним і приємним у всіх відносинах партнером. «Монобільшинство», яке самі «Слуги народу» називають акціонерним товариством, виявилося кволим і перевірку часом, перевірку щодо сподівань виборців не пройшло. І знову перед «Батьківщиною» зажевріла надія до влади присмоктатися. Тимошенко кон’юнктурно підтримує то одні, то інші законопроекти влади, примушуючи тим самим розглядати себе, як частину правлячого режиму. І хіба це роль справжньої опозиції? Мета опозиційної Радикальної партії завжди була чіткою – відстоювати інтереси народу, навіть якщо заради цього треба пожертвувати можливістю у владу увійти. «Батьківщина» робить рівно навпаки – жертвує інтересами народу заради можливості у владу увійти.

Радикальна партія скільки перебувала в парламенті боролася за українське село, за інтереси простої людини. Це було настільки некомфортно і неприємно владі, що в ході останніх виборів Радикальну партію «мочили» всі, кому не лінь. 

Не буде перебільшенням сказати, що одним з головних завдань тієї кампанії було позбутися від радикалів, які псували владі схеми, розкривали різні договорняки, вимагали від міністрів і чиновників відповіді. Вимагали голосно, чітко, не боячись наслідків. Чи стало краще в країні без Радикальної партії в парламенті? Очевидно, що ні. Фейкова опозиція в особі партії Тимошенко – залишається іграшкою в руках влади, партією слабохарактерною і пристосуванською. Такі ніколи не будуть відстоювати народний інтерес. Таким би пробратися на тепленькі посади і там довше втриматися.

Вибір сьогодні очевидний – партія Олега Ляшка, партія простих людей, повинна бути повсюдно обрана в представницькі органи, щоб бути народним доглядачем над владою, щоб гучно викривати тих, хто за корупційні кошти будує собі палаци і купує іномарки. Досить фейковій опозиційності навколовладних кон’юнктурників – настала пора радикальних змін.