Президентство Петра Порошенка було часом великої невизначеності України. Країна начебто йшла в Європу, але роблячи крок вперед, робила два назад. Будівництво збройних сил нарощувало обороти, але при цьому пропорційно зростала і корупція. Все це так чи інакше підіграє Росії, можна навіть сказати, що за випадковим збігом обставин. Однак підтримка Придністровського регіону Молдови з боку українського лідера не може трактуватися ні випадковістю, ні помилкою, ні миттєвим божевіллям. Всі роки президентства Порошенко Придністров’я жило з абсолютно гарантованим доброзичливим нейтралітетом з боку офіційного Києва. Ставленики Росії в Тирасполі знайшли в особі президента України таємного союзника.

Порошенко в юності проживав на території, яка в 90-х відколеться від Молдови і проголосить свою незалежність. Осередок сепаратизму в Молдові завжди був для Києва питанням неоднозначним, але після подій 2014-го року стало і зовсім неприємною несподіванкою, що виходити з цього замкнутого корупційного кола українська адміністрація не дуже-то хоче. Вести бізнес з різними сумнівними особистостями для Порошенка не вперше, але Придністров’я – це цілком конкретний проросійський регіон з людьми, призначеними Москвою, що не визнає владу Кишинева який вкрай прихильно дивився на те, як Крим виривають з тіла України.

Чи була політика щодо Придністров’я для Порошенка just business або не just, проте ніяк не можна трактувати інакше, що на лівому березі Дністра український президент співпрацював з російським режимом, з проросійськими політиками. Слова про диверсійну загрозу для Одеської та Вінницької областей президент пропускав повз вуха, а всі зусилля по купіруванню цієї загрози перетворилися в показуху і фарс, зроблені лише для наглядності.

Чи не буде перебільшенням сказати, що президентство Порошенко по ряду показників стало для Придністров’я періодом розквіту. Чого варта одна лише історія навколо Рибницького металургійного заводу, основного бюджетоутворюючого підприємства Придністров’я, яке харчувалося українською сировиною і при цьому створювало нездорову конкуренцію українським металургам. У 2018-му році, схаменувшись, Київ вніс завод в санкційні списки, але знайшовся в державі Петро Порошенко, який за посередництва молдавського олігарха Влада Плахотнюка, перед самими президентськими виборами, санкції з нього зняв. На якій підставі, з чиєї підказкою – ніхто пояснити суспільству це не спромігся. Хто-небудь повірить, що зробив це, відомий жадібністю і безпринципністю, Порошенко просто так?

Придністров’я розбухало на схемах, які не могли працювати без залучення української сторони. Електрика і упущені контракти з Молдовою, контрабанда через Одеський порт, цукерки «Рошен», якими виявилися забиті полиці придністровських магазинів. Так що там перераховувати, якщо після всіх подій 2014 року машини з придністровськими номерами без проблем каталися по Україні. Таксі, приватні власники – не було ніяких особливих перешкод. Хоча на території Республіки Молдова машин з номерами ЛДНР було не помітно, щоб Україна «відповідала» маленької сусідній країні такою чорною невдячністю, закриваючи очі на придністровський транспорт.

Показні військові маневри і всякі там посилення кордону біля Придністров’я виявилися здебільшого пустушкою. У Тирасполі були впевнені на всі триста відсотків, що Київ не представляє з себе загрози для проросійського режиму. В першу чергу тому, що точно знали, що лідер України Порошенко – не гетьман, а звичайний барига, влізши зі своїми телесами у військову форму. Багато говорити і мало робити, ставити особисті інтереси перед державними – ось фірмовий стиль тодішнього президента, від якого він не позбувся і до цього дня.

Сьогодні українській владі доцільно проявити не тільки принциповість, але і показати економічне розуміння ситуації. Придністров’я лише на словах є регіоном з промисловою базою, на ділі ж якщо з цієї промисловості вилучити схему крадіжки російського газу, то все стане на свої місця і можна очікувати, що сам рівень сепаратизму значно знизиться, Тирасполь стане куди більш лояльно дивитися на Кишинів і шанобливо в сторону Києва.

Наприклад, необхідно почати опрацювання питання по прокладці альтернативного газового маршруту з України в Молдову. Труба, що проходить через невизнану республіку, це як вода, що капає з закритого крана. А Тирасполь не бентежиться «накапати» собі щедро, тому що знає, що борг записується на Кишинів. Альтернативна труба дозволить повернути Придністров’я до реальності. Газ доведеться купувати або у України або у Кишинева і платити за нього живими грошима або реальними політичними поступками.

Альтернативний газовий маршрут дозволяє поставити в рамки електрогенеруючі станції в Придністров’ї. А значить українські виробники мають шанс повернутися на молдавський ринок і взяти його під себе, отримавши з того неабиякий зиск.

Варто ініціювати якісне і всебічне розслідування по діяльності Рибницького заводу. Перевірити його на демпінг, корупційні схеми, сировинну базу. Все це ланки незаконного збагачення якихось лівих людей, що Україна рішуче терпіти не може і не буде.

Ну і нарешті, Київ просто зобов’язаний повернутися до сумлінного виконання угод з Кишиневом про спільні прикордонні і митні пости на придністровській ділянці молдавсько-українського кордону. Пора навести прозорість між двома державами і примусово повернути сірий регіон, що відколовся, в зону прозорості торгово-економічних процесів. Перші кроки в цьому напрямку були зроблені давно, але при Порошенку була взята тривала пауза, яка дозволила провернути десятки контрабандних операцій і сказати, що вони не завдали шкоди Україні, не кажучи вже про Молдову, аж ніяк не можна.

Корупційну транскордонну схему Порошенка пора зачинити. У Тирасполі з моменту відходу Петра Олексійовича з Банкової режим не змінився. Тобто не будемо виключати, що екс-президент як і раніше годується з придністровських схем і на ці схеми веде політичну діяльність. Нам такий лукавий лідер не потрібен. Та й не лідер він нам всім.