Віддати голос на виборах – означає піти не шляхом «аби не було гірше», а «стало краще». Ось цим «аби не було гірше» влада лякала українців останню чверть століття, примушуючи і змушуючи голосувати за тих, хто аж ніяк не прагнув представляти інтереси народу у Раді. Наслідки таких «виборів без вибору» сьогодні очевидні – стоси проблем у країні. Стара влада лише робила вигляд, що вирішує їх. Тому надія на «жити стане краще», фактично, померла. Терпець держави та людей – увірвався. Виборці 15-го вінницького округу хочуть голосувати не за висуванців «великого бізнесу», а за справжніх представників народу.

Бойовий офіцер розвідки Віталій Пращук був незручним багатьом колишнім політикам і державним керівникам. Насамперед, за бажання навести порядок. Не декларативно, а за фактом. Тому що у військовій сфері інакше не може бути.

За його плечима строкова служба, контракт, цивільний будівельно-підрядний сектор і повернення в структури Міністерства оборони України. Не на найвищу посаду. Його призначили першим заступником начальника Державного підприємства МОУ «Харківський проектний (науково-дослідний) інститут». Потім перехід до Консорціуму «Військово-будівельна індустрія», який ще тоді об’єднував в єдиний ланцюжок десятки промислових підприємств. Тил для Віталія Пращука став передньою лінією фронту, а передовою – порядок в Державному господарському об’єднанні  «Консорціум «Військово-будівельна індустрія» Міністерства оборони України. Прийшовши на посаду, він виявив, що 45 підприємств працюють в різнобій, частина з них цілеспрямовано знищується, інша – віддана в оренду за безцінь. Ресурси взагалі вивозяться приватниками в невідомому напрямку. Консорціум – це вам не бойовий підрозділ, це не всілякі антикорупційні бійці спецназу. Ні, це інженери, технарі, виробники – це ті гвинтики, що змушують гігантську машину рухатися. І ось з ними пліч-о-пліч і довелося наводити порядок. 

Найбільшого розголосу набула історія 2010 року із державним підприємством Міністерства оборони Дружбовським кар’єром нерудних копалин «Кварц», до якого присмокталася фірма-орендатор «Лєгарс». Взявши в оренду на десятки років кар’єр за (!) 10 тисяч гривень на рік, «Лєгарс» просто розоряла і банкротувала перспективний об’єкт. Робилося це досить нахабно, щоб ні у кого не виникло сумнівів, що тут все «схоплено». До приїзду на кар’єр Пращука, всі намагалися закривати очі на ситуацію. Коли він приїхав туди із комісією, то зіткнувся із проявом свавілля – представника Міноборони, що координує роботу промисловості, не пустили на об’єкт охоронці. Замість лайки і скандалу, Пращук негайно приступив до збору документів, щоб повернути «Кварц» назад державі. Багато чого довелося витерпіти, тиск зростав з кожним днем, але правда перемогла. Кар’єр, балансова вартість якого становила 20-25 мільйонів, повернули державі, а господарське об’єднання отримало назад ресурсну базу.

Проте заступник генерального директора Консорціуму Пращук Віталій відчував, що йому не варто чекати подяк, занадто багатьом він «перейшов дорогу», занадто багато помиїв вилили на нього, щоб історія закінчилася миром. Разом із приходом до влади «Партії регіонів» Пращуку не знайшлося місця у системі Міністерства Оборони України. Як виявилося пізніше, «поляну» розчищали під тих, хто банкрутував кар’єр і домагався ліквідації «Кварца». У 2011 році на посаду заступника директора департаменту економіки Міністерства оборони України поставили Юрія Бойко – він був бенефіціаром компанії «Легарс». Порочне коло замкнулося.

А потім була війна. І Пращуку довелося опинитися в зоні бойових дій, тримати в руках зброю, ховатися від обстрілів, днями проводити на ворожій території. На власні очі бачити до чого «дореформували» армію. Але також своїми очима бачити, що в Україні є патріоти, готові захищати і вбивати за те, щоб жила Україна. Може звучить пафосно, але загибель українських солдат не повинна бути марною. Україна повинна жити, а для цього з держави для олігархів треба створити державу для людей. Віталій Пращук прийняв рішення балотуватися в Раду. Висунутися від своєї рідної вінницької землі, яку захищав зі зброєю в руках на сході, і яку тепер з не меншим завзяттям йде захищати в парламенті.

Велика перемога складається з перемог малих. Будь-яка гідна справа – це вклад у процвітання країни. Українці нарешті захотіли змін, відмовилися миритися із тим, що їм нав’язують жалюгідне і бідне життя, що їх інтереси нічого не варті. Залишилося знайти «таран», який не злякається боротися за краще, вдарить по стінам корупції, беззаконня, недолугості – і проб’є їх!

Пращук не злякався обстрілів і зустрічей з ворогом віч-на-віч. Не злякається і зустрічі з опонентами, як і не злякається відстоювати інтереси земляків. Навіть якщо протистоїть йому такий гігант, як агрохолдинг «МХП». Свого часу один офіцер розтрощив цілу схему зі знищення компонента воєнпрому – досвід боротьби є, час застосовувати його у великій політиці.

Проти Пращука в окрузі виступає Лариса Білозір – дочка депутата Михайла Кучера, одного із керівників «МХП». Тягне він її в Раду, не особливо цього приховуючи, щоб зміцнити лобістський потенціал агрохолдингу. А лобіювати підприємству є що – передусім, щоб проблеми екології від діяльності гігантського господарства і далі успішно замовчувалися. Буде дуже зручно, якщо представляти в Раді незадоволених наслідками роботи комбінату жителів 15-го округу буде дочка одного з топ-менеджерів «МХП». Дуже продумана схема. Причому, за нею стирчать не тільки вуха агрохолдингу, а й самого екс-президента Порошенка, пов’язаного родинними вузами із кланом Білозір-Кучер. Ларисі Білозір підгтовлена роль бути не представником народу, а бездушним і безправним інструментом «МХП» із заробляння грошей.

На Вінниччині багато людей, які бажають процвітання своїй землі, щоб на ній росли і розвивалися їхні діти та внуки. «МХП» йде в Раду розслабленою ходою, адже в окрузі виборець партій Яценюка, Садового, Порошенко, всі ті, які називають себе патріотами і навіть націоналістами, не мають кандидата, який відповідає їх уявленням про міцну державу. Настав час їм об’єднатися навколо постаті того, хто не словом, а ділом довів, що знає і може відновити справедливість і порядок. Віталій Пращук поєднує в собі риси єдиного кандидата для всіх патріотичних політичних сил.

Військовий, патріот, бойовий офіцер розвідки, принципова людина, той, хто дивився в обличчя небезпеки, який встояв у найбільш напружений і критичний момент, не кинув братів по зброї, не залишив бойові позиції, відданий справі і клятві до самого кінця.

Пращуку складно пред’явити участь у схемах (намагалися, але обламалися і провалилися) – за відмову в них брати участь його викинули із системи Міноборони. У нього немає палаців, яхт, віл на Кпірі. Він любить свою дочку, свою сім’ю, які живуть в Україні. У нього є сенс працювати тут і зараз.

Хто сьогодні потрібен вінничанам? Боєць! Не солодкуватий депутатик в позі «чого бажаєте?», який віддано дивиться в рот олігархові, що його годує, а солдат країни і патріот свого народу. На цих виборах немає дієвих кандидатів від «Народного фронту», «Самопомочі», «Європейської солідарності». Але є кандидатура Віталія Пращука, керівника, що не прогнувся, чесного і патріотичного громадянина. Такий гідний представляти Вінничан в Раді. Тому що тільки він доб’ється результату, тому що домагався його завжди, де б йому не ставили бойову або економічну задачу. Йому потрібна лише ваша, справжніх патріотів, підтримка, щоб від слів перейти до справи.