З кожним днем український інформаційний простір наповнюється новими і новими обіцянками, що свідчить про наближення виборів. Прожекти і гасла, що наповнюють чашу суспільних очікувань по краплі, не є краплями, які точать камінь. Скоріше мова йде про те, що гребля народного терпіння з останніх сил стримує натиск. Накачування суспільства гучними і навіть громоголосними обіцянками з практично повною відмовою від їх виконання після виборів, підриває всю вертикаль влади і ще більше налаштовує людей на конфлікт.

Прогнози, що у Вінниці виборча кампанія перетвориться в боротьбу всіх проти діючої міської влади в особі мера і міської ради збуваються. Формується передвиборний консенсус, що поточну владу треба змінити будь-яким шляхом, а далі … а далі і є найголовніше питання, про яке вважають за краще мовчати. Далі або повинна починатися копітка і важка робота або ж будь що буде і нехай хоч трава не росте, адже головна мета була досягнута – хтось прийшов до влади.

Якщо проаналізувати інформаційний простір зараз, то не виникне сумнівів, що вибори будуть зовсім не дискусії про кращі і ефективні шляхи вирішення міських і обласних проблем. Ніяких реальних ініціатив вінницька опозиція не запропонує, оскільки просто знаходиться поза локальною повісткою. Кампанія безумовно буде перенасичена брудом, інтригами, псевдо-розслідуваннями і, звичайно ж, нестримним популізмом. Якщо треба, будуть обіцяти тисячі кілометрів доріг, мільйони гривень соціальної допомоги і компенсацій, будівництво аеропортів, космодромів і «Діснейлендів». У хід піде все, щоб заманити виборця – обіцяти будуть відразу і все, але після виборів, як показує практика, швидше за все, про 99% обіцяного забудуть. Розпочнеться відома риторика, що кандидати мали на увазі в своїх обіцянках щось інше, що треба виходити з реальної ситуації, що ніхто не обіцяв відразу і взагалі є мільйони факторів, які повинні після виборів зійтися, щоб переможець реалізував свою програму. Сучасний український тренд, коли свіжі і молоді політичні лідери, необтяжені в минулому як політичним багажем, так і політичним досвідом, вкрай прохолодно ставляться до очікуванням виборця, не поспішають виконувати обіцянки і взагалі дуже сильно змінюють свій образ і часто не в кращу сторону.

Відбувається справжнісінький обман і свідоме введення виборця в оману. Влада – все, а програма – як вийде.

Вінниця за останні роки, навіть з урахуванням всіх недоробок, виконала гігантський шлях від непривабливого міста до справжнього обласного центру. І проведений він був в умовах, коли немає під рукою морського порту, немає великих виробництв. Взагалі, місто першої величини створили на периферії і це велика заслуга. Безумовно, хотілося б ще більшого. Але це не перекреслює заслуги вже здійсненого. Вінницю визнають найкомфортнішим містом України, а це значить, що при всій критиці на адресу місцевої влади вона розуміла суть процесів і бачила правильну точку опори своїх сил. А це має значення. Адже від розписаного на листку проекту до його втілення – сила-силенна кроків, які треба пройти. Все це і є перешкода для тих наймолодших претендентів на владу. Вони точно знають, що якщо вступлять в дискусію з вінницьким досягненням, то програють, оскільки це тематика, в якій потрібно професійно розбиратися, пропонувати обґрунтовані і прораховані альтернативи. Куди простіше закидати все і всіх брудом, пообіцяти нездійсненне, звинуватити у всіх гріхах попередню владу, якщо пощастить, обратися, а далі хоч трава не рости.

Прихід популістів до влади – історія для Європи не нова. За підрахунками газети Guardian європейські популісти, які підтримуються в кінці минулого століття лише 7% виборців, два десятиліття по тому мають вплив на чверть європейського електорату.

Чим популісти приманюють виборця? Гучними словами, що все буде інакше, все буде краще. Наприклад, обрана мером італійської столиці Вірджинія Раджі, яка переконувала, що «саме городяни будуть керувати Римом». А в результаті – один за іншим корупційні скандали, звинувачення мера в наданні неправдивих свідчень і нерозв’язані кризи зі сміттям, злодійство і т.д. З не менш гучними обіцянками в крісло мера Бухареста обралася Габі Фіря, що обіцяла і метро до аеропорту, і рішення проблем з пробками і навіть введення екологічних віньєток. В результаті – скандал за скандалом, скасування однієї обіцянки за іншим, нерозуміння процесів, як, наприклад, сталося при спробі поєднати автобусні і трамвайні колії, що в результаті і автобуси поламали і трамваї їздити не змогли. Є й інші приклади, коли гучні гасла перекривають взагалі все. Обрання мером німецького Вальдзідлунга Штефана Ягша – неонациста і представника ультраправої Національної демократичної партії. Він дуже швидко загнав себе в політичний глухий кут і був змушений покинути пост глави міської ради.

Як видно, популісти можуть прийти до влади. Але вони практично ніколи не знають, що з цією владою робити, як її реалізувати. Для них, з їх ультраповісткою, куди важливіше сам факт обрання, ніж закріплення успіху в вигляді конкретних результатів. А люди результатів чекають, тому що саме крізь призму поліпшення свого життя і навколишнього середовища дивляться на інститут виборів. Але чи чують їх ті, хто просто рветься до влади, заради влади?