Є люди, життя та досвід яких можна викласти на одному аркуші паперу. А є персоналії, про життя яких потрібно писати багатотомники. Це люди, які за своє життя пройшли безліч перепон, небезпек, труднощів. Вони все пережили, не зламалися, вистояли. Їм хочеться наслідувати і розумієш, що така людина не підведе.

Пращук Віталій– один із таких людей. Життя не пестило його. Доводилося приймати складні чоловічі рішення, ризикувати життям заради ближніх, втрачати друзів на фронті. Бойовий офіцер у відставці, тепер вирішив присвятити своє життя боротьбі за український народ у стінах Верховної Ради. Він – єдиний кандидат від політичної партії Слуга Народу у вашому одномандатному виборчому окрузі №15.

– Ви зараз офіцер запасу Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Це був ваш вибір – стати захисником України?

– В мене дід – військовий був. Теж розвідник. Служив у 4-й гвардійській повітряно-десантній Овруцькій Червонознаменній орденів Суворова та Богдана Хмельницького дивізії. Дід у мене був людиною жорсткою і дуже правильною. І у мене в родині багато військових: двоюрідні брати, батька брат. Я виховувався, як то кажуть, по уставу.

Дід з дитинства мені не давав розслабитися. У нас висіло дві великих мапи: політична мапа світу та велика мапа Радянського Союзу. І якщо я щось хотів, то дід мені влаштовував екзамен. Підводив мене до мапи і питав: Це що за континент? Я кажу – Латинська Америка. Він питає – скільки там країн? Я кажу: Колумбія, Бразилія, Чилі, Аргентина, Венесуела… Дід питає далі: які там столиці? Я розказую столиці. От така була підготовка у мене. І це ж дошкільний вік та перші класи.

– А батько також виховував вас у режимі «їжакових рукавиць»?

– Батько був дуже справедливою людиною. Чоловіком з великої літери. Незважаючи на те, що він був кремезним і дуже фізично розвиненим, він завжди намагався бути третейським суддею. Пояснювати людям правду, розбороняти, примиряти. Його дуже поважали. Мені він заклав непорушний принцип – захищай слабших. Він цього прямо вимагав. Проте були і вороги – бо занадто він був «правдорубом».

90-ті роки були дуже важкими. Ми жили в Сутисках, батько займався фермерством, сільським господарством. Сказати, що були гроші – не можна. Не було їх. Проте, батько дуже грамотно вибудував систему бартеру. Туди дають цукор, звідти дають м’ясо, сюди передають одяг і т.д. Бо треба було якось виживати. З харчування проблем не було ніколи. Вдома завжди була гарна та добра домашня їжа: м’ясо, риба, масло. І це, в першу чергу, заслуга батька.

А мама – це моя Берегиня! Вона виплекала почуття сімейного затишку,та захищеності . Мама з дитинства прививала мені любов до Батьківщини, повагу до старших, відповідальність перед собою і народом України за свої вчинки!

У  1998-му році життя мені дало такого ляпаса, що я не знав як оговтатися. Батько загинув при незрозумілих обставинах. Його знайшли мертвим. Винних так і не знайшли. Спокійне життя та впевненість у завтрашньому дні були знищені. Я мусив взяти на себе обов’язок голови сім’ї – стати чоловіком без права на помилку та слабкість.

В той момент я зрозумів найголовніше:

– Якщо завтра доведеться віддати життя, тебе мають згадувати лише добрим словом. Як мого батька.

– Не можна жити в країні, де винні лишаються непокараними. Я маю змінити життя українців на краще і зробити правосуддя невідворотним.

Він завжди говорив: «Час дасть оцінку всім твоїм діям, лишайся чесною людиною».

– Ви сказали, про життєві принципи, які у вас закладав батько. Вони допомогли у житті?

– Мав великий авторитет в школі і взагалі у суспільстві – між своїми та старшими хлопцями. Ніколи не давав, як то кажуть, «задню». Якщо десь щось траплялось, то спочатку всі казали – це Пращук. Хто там б’ється? Пращук. От тільки Пращук ніколи просто так битися не ставав. Я завжди захищав когось.

Я займався спортом, був дуже активний та сильний спортсмен. Грав у футбол 7 років. За сутиський «Авангард» 6 років і 1 рік за гніваньский «Будівельник». Потім займався боксом, кікбоксингом. Бо треба було виживати у силові часи.

Після закінчення сутиської загальноосвітньої школи я хотів вступити в Одесу до військової академії сухопутних військ на факультет розвідки. Проте мені прямо сказали – не поступиш, бо нема трьох тисяч доларів. Тож я пішов вчитися у Вінницький технікум м’ясної та молочної промисловості на спеціальність «Правознавство».

Але складно жити все одно було. Тому, коли прийшла повістка до віськомату, я вирішив не лишатися на навчанні, а піти служити. Пішов у армію. Відслужив строкову службу у Криму. Повернувся з армії. І мені запропонували піти послужити ще. Я погодився. Прослужив до 2003-го року, отримавши звання прапорщика. Звільнився через занадто малу зарплату – хотілося якось краще заробляти і жити. І армія тоді була повністю розвалена.

Ще за час служби я заочно закінчив технікум. Тож вирішив продовжувати вчитися. Вступив до Харківського економіко-правового університету на факультет «Правознавства». Закінчив я його у 2007 році.

– Коли почали працювати?

– Ще за навчання. З 2005 року я працював директором ТОВ «Науково-технічний дослідний центр інновацій та технологій» в Одесі. Займалися науково-технічною документацією, розробками, ноу-хау. 

У 2006 році ми з товаришем заснували підприємство ТОВ «ГРАД СТРОЙ ХХІ», отримали ліцензію і займалися бізнесом у будівельній галузі. У 2008-му році я став директором і одним із засновників ТОВ «СМП – АТІК» у Харкові. Займалися будівництвом. Пропрацював там трохи більше року і пішов у Державне підприємство Міністерства оборони України «Харківський проектний (Науково-дослідний) інститут» на посаду першого заступника начальника.

Через рік роботи мені запропонували перейти з інституту в Державне господарське об’єднання Консорціум «Військово-будівельна індустрія» Міністерства оборони України. Почав із посади першого заступника генерального директора. Але дуже скоро я став виконуючим обов’язки генерального директора. У нас тоді в підпорядкуванні було державних 45 підприємств. Ми налагоджували роботу. Було досить важко, бо була криза 2008-го року і треба було забезпечувати роботу цих підприємств, шукати їм підряди.

Це була моя перша зустріч із реальною корупцією. Коли я прийшов, я побачив, що багато підприємств з великим потенціалом в оренді. Я подивився, поїхав зробив повну інвентаризацію цих підприємств і зрозумів, що так не має бути. Уявіть самі – підприємство, яке могло б давати 3-5 мільйонів гривень прибутку на місяць здається в оренду за 10 тисяч гривень в рік. Я почав ці підприємства повертати до Міністерства оборони. Я ще не розумів, що там кругова порука. Що там сидять виконавці, спеціалісти, старші спеціалісти в департаментах будівництва, які і про лобіювали цим приватним структурам взяти за 10 тисяч гривень на рік підприємства, що приносили мільйони. Більше того – вони мали куди розвиватися, збільшувати оберти, збільшувати робочі місця.

В 2010 році прийшла до влади повноцінно Партія Регіонів. Спочатку вони спробували мене зняти з посади через міністра. Проте не вийшло, так як мене призначав не міністр, а безпосередньо директор підприємства. А директор був на лікарняному. Потім вони стали мені пропонувати, аби я на державні підприємства ставив директорами донецьких пацанів. Я відмовився.

Врешті вони змусили мене піти з посади. А з тими, з ким я боровся по поверненню державних підприємств в Міністерство оборони зайняли посади в Департаменті економіки і продовжили розкрадати Міністерство оборони України.

У 2013-му я пішов працювати на ТОВ «РЕМЖЕЛДОРТРАНС» у місті Кривий Ріг. Займались будівництвом вагонів 2ВС-105. А коли у 2014 році почалася війна, мене визвали і сказали: «Ти повинен виконати свій обов’язок».

Цікаво, що вже на війні мене «наздогнала» нагорода від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості». Наші запатентовані вагони 2ВС-105 були включені в список «100 найкращих товарів 2014 року».

У 2015 році я перейшов на службу до 73-го морського центру спеціального призначення. Там я попав у перший загін. Місце дислокації першого загону в 2015-му році було в Маріуполі. Тож там і працювали. Там у мене особисто склалися теплі стосунки із начальником контррозвідки Олександром Хараберушем. Дуже прикро, але цю людину підірвали. Так як він боровся за Україну проти Російської агресі.

Я спочатку був на посаді водолаз-розвідник, потім став командиром групи. Отримав в той час за виконані завдання нагороду «За оборону Маріуполя» від начальника сектору «М». І ряд інших нагород.  У нас була хороша і злагоджена група, хороші хлопці і гарний колектив першого загону.

Через деякий час мене перевели в Головне управління розвідки. І до 2017 року я служив там. У вересні 2017 року мене звільнили за власним бажанням, як то кажуть. І за оргштатними змінами мене звільнили. Бо так було потрібно. Бо підірвали командира нашої частини. Ну і тих, хто реально щось робив на цій війні просто позвільняли, щоб зберегти нам життя. Аби не було ще жертв. І  повернувся додому в Сутиски.

– А чому вирішили балотуватися в депутати?

– Чому? Там на війні ми захищали Україну, захищали своїх людей. Почалася кампанія, я подивися на неї уважно. І зрозумів, що найбільш перспективний зараз – Володимир Зеленський. Причому тоді, коли я за нього почав вболівати, ніхто ще не знав, що він буде президентом. І він мені подобався не як актор 95-го Кварталу, а я людина, як особистість. Але я прямо таки відчував, що він стане головою держави.

Я думаю, люди мені довірять цей пост, свою довіру на 15 окрузі. Я хочу по максимуму працювати тут. Зробити з цього округу приклад, якщо мені вдасться. А я думаю, що вийде за підтримкою Президента. Бо президент хоче, щоб вся країна розвивалась і ми будемо помагати президенту.

– Що, на вашу думку, найголовніше необхідно зробити у 15 окрузі?

– Тут є одна проблема. Ні – трагедія. Це дороги. Вони побудовані в 70-х роках і в 60-х роках. Капітального ремонту не було ніколи. Роблять ямковий ремонт. Його не можна назвати ремонтом. Це просто знущання над людьми. Дорогу зробили – вона розсипалась. Зима пройшла і вона вся розлетілась. За все це повинна бути кримінальна відповідальність – за дороги. Якщо ти за свою діяльність на посаді начальника Укравтодора, начальника служби автомобільних доріг області, начальника райавтодора, зробив цю дорогу і вона має простояти 20-25 років, а вона вже на наступний рік розлізлась, ти повинен повністю компенсувати збитки. І ти маєш відповідати за це перед законом. А ще я буду ініціювати зміни до закону про правила дорожнього руху ПДД за перенавантаження машин.

Друге – медична реформа. Дуже на цьому окрузі вона дала такі, знаєте, негативні наслідки. Дуже негативні. Треба, щоб президент за своєї ініціативи вносив закон і робив нову реформу, яка буде влаштовувати людей. Бо не може бути одна лікарня на три райони. І з Могилів-Подільська швидка їде і вона може не доїхати по цим розбитим дорогам, а людині погано. Лікарі просто не хочуть їхати. А першу допомогу людині не надати і вона може померти. Це дуже часто таке стається. Ось ці два пункти найголовніші. Бо від них залежить життя людей.

Я прекрасно розумію, що регіони у які не залучаються інвестиції – поступово вмирають. Я хочу, щоб Вінниччина розквітала. Тому потрібно робити все можливе і не можливе, щоб залучати сюди інвестиції, створювати комфортні умови для інвесторів.

Сприятиму підвищенню соціального захисту учасників бойових дій та військовослужбовців. Сприятиму виділенню державного фінансування на захист малозабезпеченого населення та отримання пільг. Візьму під власний контроль розвиток спорту в регіонах – нашим дітям має бути забезпечене здорове і повноцінне дитинство.

Візьму під власний контроль вирішення проблем із вивезення та утилізації сміття. Дуже прикро, що стільки років це питання так і залишається невирішеним. Активно підтримуватиму створення об’єднаних територіальних громад, які забезпечать фінансову незалежність та розвиток громад.

Я захищатиму наших людей тут, в законодавчому органі. Виконувати функції, які будуть на мене покладені. Я хочу показати всій країні, що ми гідні, українці, своєї країни. І що було 28 років до цього, це було просто знущання над українськими людьми.

Я дуже хочу працювати на цьому окрузі. В мене великі амбіції. Як заявив наш президент, Володимир Зеленський, що він балотується тільки на один строк, на 5 років. Я хочу зробити по максимуму, щоб побачила вся країна, щоб люди дали оцінку. І я впевнений, що ця оцінка буде найвищою.