Щаслива та країна, де героям можуть потиснути руки. Щаслива та країна, яка знає імена найкращих своїх синів та дочок. На жаль, наша сучасна героїчна історія почалася на крові добровольців та із сліз матерів. Через це ми мусимо навіки закріпити в пам’яті імена тих хлопців і дівчат, які загинули на Сході України, захищаючи її від російської агресії.

Віктор Кулібаба-Бухов народився 4 лютого 1979 року у смт. Сутиски Тиврівського району Вінницької області. Був найстаршим сином у сім’ї. Коли почалася війна, яку зараз називають ООС, у серпні 2014 пішов до військкомату та добровільно відправився служити. Попав у Вінницький полк Національної гвардії України, частину 3008 як стрілець-гранатометник.

Вже восени відбув у зону бойових дій. Разом з побратимами тримав позицію в районі Бахмутської траси. Тоді і розпочалися найзапекліші бої за ключові транспортні розв’язки. «Бахмутка» не стала виключенням. Життя героя обірвалося 7 жовтня 2014 року, коли позицію групи ворог накрив мінометним вогнем. Він прикрив товариша своїм тілом і ціною власного життя врятував побратима.

Страшна звістка вдома приголомшила всіх: братів, маму, власного підлітка-сина. На похоронах син Андрій дав клятву.

— Він схилився над фотографією батька біля могили, і сказав такі слова, — згадує мати героя Людмила Кулібаба-Бухова. — Я знаю, батько, що ти – герой. Я проживу життя так, що ти будеш пишатися мною. І я вже знаю, що буду як і ти, військовим.

Проте Андрій та його сім’я не лишилися напризволяще. Адже у Андрія є хресний батько — Пращук Віталій. Із загиблим героєм він дружив із дитинства. Разом займалися спортом, ділилися радощами та неприємностями. Були справжніми друзями. Тому хресним Віталій став ще задовго до появи Андрія.

Після смерті друга, Віталій Пращук взяв на себе обов’язки не хрещеного, а реального батька хлопця. Уважно слідкує за його успіхами у навчанні.

— Він виховує його як справжнього чоловіка. І дуже мудро. — ділиться Людмила Володимирівна. — Не обділяє ласкою, але , коли треба, зробить зауваження. Водночас Андрій визнає авторитет Віталія. Адже той не просто солдат, а справжня військова еліта. Мого онука так вразила розум і дисципліна Віталія, що він теж вирішив піти до Сил спеціальних операцій ЗСУ у військову розвідку. Віталій Пращук пообіцяв йому в усьому допомагати. Лиш в одному сказав не підтримає — якщо похресник спробує лінитися і просити допомогти через знайомства підтягти оцінки. Хоча Андрій сам сказав: «У мене б язик не повернувся таке попросити».

— Як би я хотіла, щоб до влади у нашій країні прийшли такі люди, як Пращук Віталій, — поділилася Людмила Кулібаба-Бухова.

— Вони не знають, що таке блат. Вони зробили себе самі, через труднощі і перепони. Ніколи не крали. Ніколи не зраджували. Тільки такі люди: із залізною дисципліною, із офіцерськими цінностями, із гострим розумом зможуть захистити людей і подарувати країні процвітання. Сподіваюся, що люди все це зрозуміють і зроблять правильний вибір.

Віталій Пращук у своїх діях не вбачає нічого фантастичного.

— Ти або чоловік, нормальна людина, або ні. Тут немає двох варіантів. Я не зробив і не роблю в цій історії нічого надприродного. Я хрещений, але ж батько цієї дитини. Вітя загинув. Загинув героїчно. І мені навіть не треба казати, що я тепер маю виконати свій обов’язок перед богом і людьми. Я сам знаю, що ця дитина отримає все, що їй потрібно. Я буду його охороняти, підтримувати, поки одного дня не підійду до нього і не потисну руку вже досвідченому чоловіку, а не хлопчику. І я точно знаю, що так буде. Нація має знати своїх героїв. Адже тільки так народжуються нові.