Бути українським депутатом – це не робота. Це щастя. Таку позицію старої влади потрібно викорінювати. Жорстко, безкомпромісно, без сентиментів. Депутат – або служить народу, або втрачає мандат. Україна вже не може утримувати ватагу панів, які нічого не роблять, але добряче жиріють і багатіють на народнім горбу. Їх потрібно приземлити, тобто у примусовому порядку поставити на одному рівні із громадянами. Почати, наприклад, із ліквідації інституту депутатської недоторканності.

Недоторканність народних обранців замислювалася, насамперед, як захист при вираженні політичної волі. Але дуже швидко імунітету знайшли інше застосування. Більш грошове, зухвале, антидержавне. Тепер українські Фанфарони ховаються за недоторканністю, щоб вдало вирішувати свої справи по бізнесу, щоб замість чіткої і ясної звітності перед суспільством прикриватися статусом і вимагати до себе особливого ставлення. Батьки українського парламентаризму сподівалися не на таке.

Якщо називати речі своїми іменами, то саме імунітет притягує до Верховної Ради будь-яку, прости Господи, шваль. Коли депутат отримує на руки посвідчення, то відразу починає думати, де б його вигідно використати. Цей імунітет – це справжнісінький наркотик, а для слабких душею наркотик подвійний.

Водночас після скасуванням імунітету, як це запропонував під час інавгурації президент Володимир Зеленський, парламентський інститут починає змінюватися. Може бути, вперше в історії країни, депутати б стали залежними від настрою суспільства, від настрою електорату, вперше довелося б працювати не в телевізорі, а з потребами населення. Це змінило б законотворчий процес, змушувало б прислухатися до громадських сподівань. Але ні, Рада провалила президентську ініціативу. Можна тільки уявити собі, скільки страху вони наклали в депутатські штани, коли уявили, що Зеленський жене всю Раду працювати. Не засідати і збагачуватися, а працювати. Доводити виборцю свою ефективність, корисність, близькість. О, так, від таких президентських «директив» можна не те що в депресію впасти, бо страшно подумати – жив-був депутатом, а тут раптом працювати треба. Нічого собі, це сьогодні доведеться працювати на благо народу, а завтра і від крадіжок відмовитися доведеться? Ого, пан президент, за що ви нас, депутатів, так не любите?

Друга частина ініціативи, що органічно випливає із скасування недоторканності, це створення механізму відкликання депутата. І це теж пропонує президент. Щоб сидячим у Раді не спало на думку раптом забути, що вони обрані народом, а значить народом можуть бути і відкликані. Дуже, насправді, корисна стимуляція депутатської діяльності. Насамперед задуматися варто депутатам від мажоритарних округів. Тому що округ – це не просто «електорат», який по всій Україні голосував за цілий партійний список. Це цілком конкретні чоловіки і жінки, люди похилого віку, молодь, що живуть в конкретній частині країни, і які делегували одну конкретну людину в Раду. Тобто тут зв’язок прямий і ніяк не відкрутишся. На виконання цього прямого зв’язку держава наділяє мажоритарників фінансовими засобами із державної казни, або Кабінет Міністрів виділяє або не виділяє гроші на проекти в округах. Здавалося б, ну ось ніби все правильно, начебто депутат повинен йти і боротися за ці гроші … Але чому щоразу ця боротьба перетворюється в корупційну оборудку? Тут тобі уряд виділяє, а ти там, будь добрий, підмаж вже благодійному урядові, натисни на кнопочку при голосуванні і підтримай потрібний законопроектик, та й чого боятися, ти ж у нас «імунітетний». Ось з цим і час закінчувати.

У 2019 на субвенцію соціально-економічного розвитку передбачено майже 4,8 млрд гривень. Ці гроші – це чистої води бюджет на корупцію. Кількість проектів в межах соціально-економічного розвитку територій стабільно збільшується, тоді як середній розмір виплат зменшується. Тобто проекти дрібнішають, зменшуючись до закупівель принтерів, музичних інструментів або меблів, оскільки так простіше депутатам, але так абсолютно безглуздо для округів. Гроші часто йдуть не на серйозні інфраструктурні проекти, а на дрібнички, щоб задобрити якнайбільше виборців. А це корупція. Настав час називати корупцію корупцією і не ховати її за соціальною орієнтованістю депутатського корпусу. Україна повинна розвиватися уся, рівномірно, поетапно, зі зрозумілими, чіткими і прозорими пріоритетами. І вже точно вона повинна розвиватися завжди, кожен божий день, а не тільки під вибори, коли депутати спустилися до людей.

Приберіть імунітет – і половині з сьогоднішніх кандидатів від різних партій в Раду йти перехочется. Прочистіть схеми субвенціювання – відвалиться ще третина, коли стане зрозуміло, що ніхто депутатські голоси акумулювати за бюджетні гроші не збирається. Це все дуже просто і саме тому президент Зеленський запропонував відразу не ходити колом, а прибрати корінь зла. Депутати не захотіли. Зі зрозумілих всім розсудливим людям причин. «Відмовники» думають, що ще можна повернути процеси назад, але їм можна влаштувати гучний і несподіваний сюрприз. На першому ж засіданні новообраного парламенту. Взяти і скасувати до біса той імунітет. І так буде, якщо на першому засіданні у партії «Слуга народу» буде більшість.