Звідки Україні взяти грошей, якщо в бюджеті їх негусто і нинішній уряд розподіляє їх, м’яко кажучи, неефективно? Державні витрати поки не мають тенденції до скорочення, але це не означає, що витратами можна знехтувати. Попередня влада звернулася б за кредитами. Воно і зрозуміло, бо брав кредити умовний Порошенко, а віддавати всій країні, і багато років. Ні, цей шлях кредитної кабали не здається ні ідеальним, ані досягає якихось результатів. Але якщо підійти до питання сміливо, відкинувши демагогію, відкинувши крутійство, то з грошима вже проблеми не стане. Їх повно – просто вони працюють не на державні, народні інтереси, а на кишеню вузенького прошарку сучасних феодалів, на український олігархат.

Суворі часи вимагають суворих рішень. Це істина не сьогоднішнього дня і навіть не сьогоднішнього року. В історії були періоди, коли платіжний баланс держави відновлювали за рахунок завойовницьких походів, розорення суміжних земель, але на дворі XXI століття, тож  і методи мають бути відповідними.

Питання вишукування резервів, таких необхідних сьогодні державі, не пусте і не філософське. Це питання виживання. Український двигун потребує палива, а паливо – це фінанси. На жаль, в країні не так багато великих бізнесменів, олігархів, готових вкладати в країну. Причина на поверхні – вони в Україні не живуть, вони тут заробляють. А будинки і сім’ї – в Іспанії, Великобританії, Австрії. Вони чортові тимчасові виконавці, які вимагають, щоб народ весь як один гнув на них спини. Понад чверть століття народ тягнув на своїх плечах всі ці приватні літаки, яхти, оргії в фешенебельних готелях і, по справедливості, досить. Час і олігархам на своїх широких спинах, взявшись пещеними руками, витягнути Україну. Так би мовити, віддати борг Україні. Не треба закочувати очі і розповідати, що, мовляв, так звідки ж у нас, простих олігархів, гроші, ми ось хліб в магазині в іпотеку беремо. Не треба стогнати, що грабують, розорюють. Нікого не грабують, чи не розорюють. В Україні перезавантаження всієї державної машини, всієї системи, а двигуну машини потрібно паливо. І є впевненість, що справжні патріоти України, якими себе величає олігархат, це паливо добровільно дадуть.

Іржа корупції роз’їла всі інститути, підкосивши їхню ефективність. Але корупція це не разова акція, це якийсь нескінченний процес, в результаті якого як на дріжджах ростуть маєтки в заповідних місцях, а населення все більш смутніє.

В Україні настав час провести тотальну ревізію корупційних схем, абсолютно відкрито перекласти їх на папір і підрахувати, хто був бенефіціаром, скільки отримав, на що витратив. Починати слід з найвищих щаблів. Настав час показати українцям рейтинг корупціонерів, а, найголовніше, продемонструвати суми, якими ці добродії спромоглися розжитися. Поіменно кожен повинен показати на які активи набував предмети розкоші, наділи, машини, маєтки. Вказати на які кошти живуть родичі. Піти далі, скласти список афілійованих осіб і їх теж протягнути через процедуру розкриття джерел доходів і схем. Неприємно? Дуже. Важко? Вельми. Але треба!

Україна стоїть перед необхідністю не тільки здійснити справедливість, покаравши злодіїв і брехунів, а й перед потребою повернути вкрадені кошти назад до бюджету. Тобто, боротьба з корупцією – це не шоу, коли одягають наручники, відкриті судові процеси, промови обвинувачів і адвокатів. У найпершу чергу це повернення вкрадених або привласнених активів. Ходити жебракувати у міжнародних кредиторів, коли всі знають, хто брав і крав – це, знаєте, дивно. Ми тут збираємося лад наводити, а не рахунки зводити. Але навіть наведення порядку вимагає витрат, тому що порядок потрібен вже через рік-два-три, а не через століття, щоб не поспішати з активною і жорсткої антикорупційної кампанією.

Вища мета сьогодні – порятунок держави від політичного, економічного і соціального банкрутства. Підемо європейським шляхом, підемо жорсткою антикризової ходою Євросоюзу. Наприклад, Брюссель змусив Кіпр підстригти банківські вклади. Тому що такий серйозний крок був потрібний для порятунку острівної держави від колапсу в економіці. Важко, неприємно, може навіть грубо. Але альтернатива бодай куди гірше.

З викритими в корупції олігархами слід йти кіпрським варіантом. Вони повинні віддати 99% своїх статків і активів. Віддати в спеціальний фонд розвитку країни, який інвестував би ці гроші потім в економіку, в енергоефективність, в стимулювання малого та середнього бізнесу, в науку і освіту, в інфраструктуру. І, передбачаючи критиків, це не грабіж, це справедлива ціна за те, щоб твоя країна, яка дала тобі все і навіть більше, вижила, пережила кризу і вийшла з неї оновленою, ефективною державою. Не така вже й велика ціна для справжніх патріотів, які вперше отримають можливість справою, а не словом довести свою любов до України.